Редагування Як система Custody Records допомагає слідству та захищає права затриманих осіб на прикладі судової справи ЕСПЛ "Вергельський проти України"

Конвенцією «Про захист прав людини і основоположних свобод» Ради Європи від 1950 року, яку Україна ратифікувала в 1997 році, зафіксовані основні права та свободи людини, зокрема статтею 3: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». Якщо свідчення чи зізнання від затриманої особи були отримані під примусом, це може стати причиною для повернення справи на повторний судовий розгляд у судах першої інстанції. Таким чином, порушення цієї статті Конвенції часом може стати на заваді правосуддю. Україна зобов’язана виконувати рішення ЄСПЛ та відшкодовувати моральну та матеріальну шкоду, заподіяну затриманим особам відповідно до Конвенції. 

Спочатку розглянемо ухвали щодо чотирьох показових рішень ЄСПЛ, які стосуються України: "Яременко проти України", "Вергельський проти України", «Олексій Михайлович Захаркін проти України» та "Нечипорук і Йонкало проти України".

В більшій чи меншій мірі в цих рішеннях скаржники та їх представники посилались на порушення 3 та 6 статей Конвенції, які гарантують належне поводження та справедливе судочинство.

В справі «Яременко проти України» заявник стверджував, що під час перебування під вартою в міліції він зазнав поводження, що принижувало його гідність, і що скарги, з якими він звернувся у зв'язку з цим, не було розглянуто належним чином. Він також скаржився, що під час провадження у справі його позбавили юридичної допомоги захисника, якого він обрав самостійно, і що у зв'язку із порушеннями, зазначеними вище, судовий розгляд його справи не був справедливим.

За результатами розгляду цієї справи суд прийняв рішення, що статтю 3 Конвенції не було порушено з точки зору матеріального права, але постановляє, що було порушення процесуального права у зв'язку з тим, що органи влади не провели ефективного розслідування скарг заявника на погане поводження з ним працівників міліції та прокуратури. Тобто суд не встановив самого факту порушення, але звернув увагу на відсутність розслідування, пов’язаного зі скаргою.

У справі "Вергельський проти України" заявник стверджував, зокрема, що під час перебування під вартою у Роменському міськрайонному відділі міліції він зазнав  поводження, несумісного з гарантіями статті 3 Конвенції, і що національні органи влади не провели ефективного розслідування його скарги. 

За результатами розгляду справи суд постановив, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з неефективністю розслідування скарги заявника на погане поводження з боку працівників міліції та що має місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з поводженням, якого заявник зазнав під час перебування під контролем міліції. Також ЄСПЛ зобов’язав Україну виплатити Заявнику 10 000 євро компенсації за моральну шкоду і 1 500 євро компенсації за судові та інші витрати.

В справах «Олексій Михайлович Захаркін проти України» та "Нечипорук і Йонкало проти України" Європейський суд з прав людини також постановив, що мали місце порушення 3 статті Конвенції, і Україна зобов’язана виплатити 10 000 та 35 000 євро компенсації за моральну шкоду по справі "Нечипорук і Йонкало проти України", і додатково 13 594 євро судових витрат.

Вочевидь, за умов дотримання і виконання усіх процесуальних прав та гарантій, держава могла уникнути означених витрат. Впровадження системи забезпечення прав затриманих Custody Records сприятиме тому, що справи не будуть повертатись на повторний розгляд через порушення прав затриманих осіб. Адже впроваджується практика, коли адвокати обвинуваченого апелюють до того, що зізнання було отримано під фізичним чи моральним примусом, або були наявні порушення під час вчинення процесуальних дій із затриманими особами. Ці дані, які збираються в межах Custody Records та аналізуються відповідно до процедури, будуть однозначно свідчити про наявність чи відсутність порушення.

Для того, щоб зрозуміти, як саме система забезпечення прав затриманих може допомогти у вирішенні таких справ, розглянемо рішення ЄСПЛ "Вергельський проти України" більш детально.

Ми не маємо доступу безпосередньо до матеріалів справи, тому наш аналіз ґрунтується виключно на тексті рішення ЄСПЛ.

27 березня 2004 року заявник зізнався, що випадково вбив жертву під час застілля, після чого розчленував тіло, склав його частини в мішки і кинув у річку Роменку. Того самого дня проти нього було порушено кримінальну справу за обвинуваченням в убивстві. Заявника привели на берег річки і попросили показати місце, де він скинув мішки. Однак частин тіла так і не знайшли.

16 квітня 2004 року заявник повідомив міського і обласного прокурора про те, що зізнання у вбивстві жертви із нього вибили шляхом застосування тортур, та висунув іншу версію подій.

12 жовтня 2007 року міський суд направив справу на додаткове розслідування. Міський суд послався, зокрема, на те, що слідчі органи не здійснили всебічну перевірку скарг заявника про те, що він зізнався в убивстві начебто під тиском.

Це загальний перебіг справи, тепер давайте розглянемо рішення більш детально.

За твердженням обвинувачуваного, 19 березня 2004 року він разом зі своїми родичами ходив у лазню. Щойно обвинувачуваний повернувся додому, його затримали двоє міліцейських і доправили до Роменського міськрайонного відділу міліції.
 
Домагаючись зізнання в убивстві, міліцейські катували людину. Приблизно 3-ої год ночі 20 березня 2004 року, коли заявник знепритомнів від цілковитого виснаження, його помістили в камеру для затриманих. Невдовзі прибула швидка допомога. Заявник поскаржився на біль у серці та головний біль, йому призначили препарати від гіпотонії. Заявника залишили під вартою.

Відповідно до розслідування, яке пізніше буде проведено прокуратурою, буде встановлено, що згідно із записами в журналі відвідувань райвідділу заявник прибув до міліції о 10 год 35 хв ранку 19 березня 2004 року. «Позначки про його вибуття в журналі зафіксовано не було, і це, очевидно, пояснюється тим, що охоронець на вході до райвідділу забув зробити відповідний запис» – із пояснення прокуратури.

Того дня слідчий допитав заявника про зникнення жертви. Після допиту заявник захворів, і йому запропонували залишитися в камері для затриманих, щоб відновити сили. 20 березня 2004 року о 3 годині ранку у зв'язку зі скаргами заявника на артеріальний тиск прибула швидка медична допомога. Після цього його стан поліпшився і до 8 години ранку 20 березня 2004 року він покинув камеру.
 
Приблизно о 16 годині 20 березня 2004 року на вулиці  помітили заявника, який висловлювався нецензурною лайкою на залюдненій вулиці. На нього було складено протокол про адміністративне правопорушення і його помістили в ізолятор тимчасового тримання (ІТТ). Згідно з відповідними нормативними документами, перед поміщенням в ІТТ працівники цієї установи повинні були забезпечити медичне обстеження людини на наявність у нього тілесних ушкоджень і захворювань. Жодних тілесних ушкоджень задокументовано не було. Однак, оскільки заявник не подавав скарг, пов'язаних зі станом здоров'я, обстеження, очевидно, було поверховим. У зв'язку з цим не можна було виключати ймовірність того, що синці з'явилися у заявника внаслідок падіння 20 березня 2004 року незадовго перед тим, як його забрали в міліцію, бо на той момент він був під впливом алкоголю. З іншого боку, рівень наявності алкоголю в крові заявника перевірено не було, оскільки його не звинувачували у тому, що він перебував у громадському місці в стані сп'яніння.
 
Із 22 до 27 березня 2004 року заявника щоденно забирали з камери на кілька годин, залучаючи його до громадських робіт або проводячи з ним (за словами міліцейськи) суспільно-моральні співбесіди. 27 березня 2004 року заявник зізнався у вчиненні вбивства. Того самого дня його було звільнено з-під варти.
 
Через два дні слідчий запропонував заявникові підписати підтвердження того, що 20 березня 2004 року його було правомірно затримано за нецензурну лайку в громадському місці і що він не має претензій до міліції. Заявник погодився, оскільки, як він стверджує, сподівався, що на цьому його страждання припиняться.
 
За твердженням заявника, його щодня протягом 22-27 березня забирали до райвідділу, там били, погрожували і домагалися зізнання в убивстві. 24 березня обвинувачуваний повідомив свою версію вбивства, за якою він був не винуватий. Але міліцейські й далі домагалися від заявника зізнання в тому, що саме він учинив вбивство. З наближенням останнього дня арешту тиск із боку міліції посилювався. 27 березня 2004 року заявник визнав себе винним.
 
Увечері 27 березня 2004 року заявника формально було звільнено з-під варти. Однак його й надалі тримали в незайнятих приміщеннях райвідділу, а 30 березня 2004 року офіційно затримали за підозрою у вчиненні злочину.
 
6 квітня 2004 року заявника обстежив медичний експерт Роменського бюро судово-медичних експертиз. При обстеженні на різних ділянках тіла заявника (в паху, на стегнах і плечах) були виявлені синці. Згідно з висновком експерта ці синці могли бути спричинені як побиттям, так і падінням. Також зазначалася неможливість встановити ймовірну дату їх виникнення [1].
 
16 квітня 2004 року заявник звернувся до прокуратури із заявою про порушення кримінальної справи щодо міліцейських у зв'язку із катуванням. Заяви було адресовано прокуророві м. Ромни і прокуророві Сумської області.

13 липня 2004 року з огляду на показання чотирьох міліцейськи, які заперечували факти поганого поводження із заявником, а також з огляду на те, що 1 квітня 2004 року під час допиту заявника як підозрюваного той не скаржився на насильство з боку міліції, було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргою заявника, оскільки не було достатніх доказів такого поводження.
 
20 грудня обвинувачений оскаржив постанову до міського суду.
Всього протягом грудня 2004 – липня 2008 року прокуратура 14 разів вносила постанови про відмову у відкритті кримінального провадження щодо неналежного поводження. 13 разів ці постанови скасовувались судом першої інстанції та 4 рази розглядались в апеляційній інстанції. 

Ця справа є яскравим прикладом негативної практики порушення прав затриманих. Відповідно до наявних матеріалів ми маємо кілька складових порушення прав затриманої особи:
1. відсутність обґрунтованих підстав  для затримання;
2. фізичне та психологічне насильство;
3. незаконне затримання (незафіксоване затримання, порушення процесуальних строків тримання, порушення права на захист)
4. незаконне утримання у відділі міліції.  
 
Впровадження системи Custody Records може попередити всі ці порушення. Так, інформація про затримання буде заноситись в електронну систему безпосередньо в момент затримання. Автоматично буде вказуватись час та координати затримання, його причина, процедура затримання буде фіксуватись на боді-камеру.

Фізичному та психологічному насильству буде перешкоджати зонування відділу поліції. Це означає, що затримана особа не може перебувати у інших приміщеннях, окрім кімнати для проведення слідчих дій, у якій запроваджено відеоспостереження.

Незаконному утриманню у відділах поліції буде перешкоджати електронна система фіксації та відеоспостереження у вестибюлі. Таким чином буде точно фіксуватись час прибуття та вибуття з територіального підрозділу поліції. Також система відеоспостереження буде впроваджена у приміщеннях для затриманих осіб, щоб точно зафіксувати чи перебувала людина у приміщенні, з ким і на якій підставі вона комунікувала, чи була вона там відповідно до чинних процедур або її перебування є неправомірним.

Факт неналежного поводження може бути спростовано або підтверджено обов’язковим проведенням медичного огляду. Як ми бачимо із наведеного прикладу, не можна однозначно визначити чи були у затриманого синці на момент затримання 19-20 березня, чи були отримані під час перебування у відділі міліції. Обов’язкове медичне обстеження проведене за протоколом та з залученням фотофіксації буде запобігати будь-яким маніпуляціям з цього приводу.

Також одним із основних запобіжників буде впровадження посади інспектора із дотримання прав людини. Інспектор буде проводити опитування затриманої особи та поліцейського, який здійснив затримання, з метою встановлення об’єктивних фактів наявності чи відсутності порушення, неправомірного застосування спецзасобів, порушення процедури затримання.

Справи щодо неналежного поводження розглядаються Європейським судом з прав людини регулярно. Загалом тема виплат за відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рішеннями Європейського суду з прав людини потребує окремого дослідження, адже через порушення 3 статті Конвенції Україна повинна виплачувати десятки тисяч євро щорічно.

Національна судова практика також враховує порушення прав затриманих осіб щодо недопустимості катувань та жорстокого поводження. Необхідно звернути увагу, що жорстоке поводження із затриманими особами може призводити до того, що злочинці уникнуть законного покарання.

Виявлення інспекторами з прав людини процесуальних порушень щодо затриманої особи на ранніх етапах досудового розслідування та своєчасне інформування про такі факти органів прокуратури дозволяє прокурорам – процесуальним керівникам вчасно вжити заходів щодо усунення порушення та поновлення процесуальних прав підозрюваної особи. Це у свою чергу унеможливить визнання суддею зібраних доказів недопустимими на етапі судового розгляду справи.

Інформація, що збирається на накопичується завдяки системі Custody Records може бути корисною й для суддів як під час досудового розслідування, так й під час судового розгляду кримінального провадження.

Так, наприклад, система може сприяти належному виконанню слідчими суддями своїх функцій з судового контролю за правами людини на досудовій стадії процесу, зокрема при оцінці законності затримання особи, наявності підстав для застосування сили під час затримання та подальшого тримання підозрюваної особи, забезпечення прав затриманої особи на захист та медичну допомогу тощо.

Отримання відповідних даних з системи Custody records дозволило б слідчому судді прийняти об’єктивне рішення щодо доцільності реагування в порядку, передбаченому статтею 206 КПК.

Система може бути корисною для суддів, що розглядають справу по суті з точки зору перевірки наявності істотних порушень прав людини на досудовому розслідуванні, які у свою чергу можуть призвести до визнання зібраних доказів недопустимими.

Для судді, який розглядає справу за обвинуваченням працівників поліції у неналежному поводженні з затриманою особою, електронна база - складова Custody Records -  є джерелом інформації, що може як підтверджувати, так й спростовувати доводи обвинувачення.

Впровадження системи Custody Records потенційно може оптимізувати роботу судів та дає змогу збирати чіткі докази, які доводять або спростовують тиск на затриману особу, заощаджуючи час суддям різних інстанцій та зменшуючи кількість скарг до ЄСПЛ, що в подальшому позитивно відобразиться і на фінансових витратах, які несе Україна.


[[Категорія:Впровадження Custody Records в Україні]]